Cагайдак Юлія, 10 клас, Жидачівський  ЗЗСО І-ІІІ ст №2 

Вчитель, що надихнув на написання есе - Приходько Петро Юрійович 

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Зараз ми живемо в країні в якій іде війна, тому допомога для наших громадян, які постраждали від неї є вкрай необхідною. Я хочу поділитися історіями, ці історії не про допомогу, як таку, а про те як важливо залишатись людьми, та мати мужність простягнути руку помочі тоді, коли вона необхідна. Чи була у моїй родині допомога іншим під час повномасштабного вторгнення? Так, звичайно, у моїй родині була така допомога.

У березні 2022 року, мій дідусь прийняв біженців із міст, які постраждали унаслідок війни. Він, а також мої батьки часто допомагали їм: привозили їжу, речі, тощо.

Але найголовніше вони віднайшли місце спокою, де не лунали так часто артобстріли та бомбардування. Я впевнена, ні ми ні вони до кінця свого життя не забудемо цей час, який вони прожили тут, адже ми навчились допомагати одне одному у важкі, а іноді навіть у найскладніші часи. Зараз вони повернулись додому, адже «всюди добре, а дома найкраще», проте наше спілкування не припиняється до цих пір, і ми всі надзвичайно раді чути, що незважаючи на постійну загрозу їх життю вони всі живі та здорові.

Ще одним переломним моментом для мене став той день, коли моя мама принесла додому собаку – переселенця, якого нам привезли із Києва і який загубив своїх господарів.

Тоді наша квартира стала для нього новим домом, а ми – новими господарями і тими людьми, яким він міг довіряти. Ми дали йому нове ім’я і подарували любов і ласку. Звісно мама спочатку не хотіла його залишати, але згодом вона все-таки вирішила його залишити. Я запам’ятаю цей день навіки, адже це також стало тим моментом, коли я переконалася, що у нашому світі існує милосердя та любов і до братів наших менших.

Крім того я знаю досить багато людей, які також допомагають тваринам у зоні бойових дій.

Ще одна історія - це історія про мужню та чудову жінку – вчительку англійської мови, яка на початку повномаштабного  вторгнення переїхала жити у моє містечко, проте за пів року змушена була вернутись у місто, яке знаходиться під постійним обстрілом та атаками ворога і навчати дітей, онлайн.

Для мене це приклад не тільки стійкості, а й мужності, сталевої волі віри у краще майбутнє, адже що може бути більш показовим ніж проводити уроки під постійними бомбардуваннями.

Усі ці події стали для мене проявами доброти, допомоги, підтримки, та сталевої волі, а також показали що допомога може бути різна: можна допомогти словом, ділом, просто простягнувши руку, просто послухати когось, чи не засуджувати, продовжувати робити свою роботу, і продовжувати вірити у краще завтра, змушуючи вірити усіх навколо, бути собою і бути поруч, незалежно від того де ми знаходимося і ким ми є.