Я пенсіонерка. Мешкаю в Краматорську. Тут у мене ще живе мама. Вчора їй виповнилось 84 роки. Як волонтер допомагаю роздавати гуманітарну допомогу. 

У мене є син, у нього троє дітей. Всім довелося роз'їхатися. У 2014 році ми виїхали з дітьми. Тоді тільки народився у нас онук, і нам довелося евакуюватися. А тепер діти виїхали, а я залишилась, бо у мама у мене нетранспортабельна. 

Все можна пережити, аби тільки мир був. 

Найбільше шокували обстріли. У нас неподалік був вибух, розбило будинок. У свахи вікна повилітали, у мене - ні, бо мій дім трохи далі. На щастя, поки дах над головою є. 

Краматорськ дуже добре забезпечують гуманітарною допомогою. Продукти є, у крамницях теж нічого не бракує. Ціни, звісно, стали високими. Дуже мало засобів гігієни. 

Сусіди у нас дуже дружні, допомагають одне одному.

Моя сім'я згуртувалась. Ми більше спілкуємось, хоч і по телефону. Стали цінувати родичів.

Моє життя ніяк не зміниться. Ми залишились в Україні, ми переможемо, все буде добре. 

У наступному році, думаю, війна скінчиться. 

 У майбутньому буду допомагати дітям. Внуків буду ростити.