Я пенсіонерка. Мешкаю в Краматорську. Тут у мене ще живе мама. Вчора їй виповнилось 84 роки. Як волонтер допомагаю роздавати гуманітарну допомогу.
У мене є син, у нього троє дітей. Всім довелося роз'їхатися. У 2014 році ми виїхали з дітьми. Тоді тільки народився у нас онук, і нам довелося евакуюватися. А тепер діти виїхали, а я залишилась, бо у мама у мене нетранспортабельна.
Все можна пережити, аби тільки мир був.
Найбільше шокували обстріли. У нас неподалік був вибух, розбило будинок. У свахи вікна повилітали, у мене - ні, бо мій дім трохи далі. На щастя, поки дах над головою є.
Краматорськ дуже добре забезпечують гуманітарною допомогою. Продукти є, у крамницях теж нічого не бракує. Ціни, звісно, стали високими. Дуже мало засобів гігієни.
Сусіди у нас дуже дружні, допомагають одне одному.
Моя сім'я згуртувалась. Ми більше спілкуємось, хоч і по телефону. Стали цінувати родичів.
Моє життя ніяк не зміниться. Ми залишились в Україні, ми переможемо, все буде добре.
У наступному році, думаю, війна скінчиться.
У майбутньому буду допомагати дітям. Внуків буду ростити.
