Я не можу нікуди виїхати, бо погано ходжу. Мені допомагають діти, бо Дружківка під постійними обстрілами. Мої онуки залишились без роботи та виїхали з міста. Розбилось все, що було. Все життя змінилось назавжди, це дуже тяжко переживати. 

Коли до мене приїжджають діти, для мене це велика радість. Я намагаюсь думати про радісні і добрі моменти. У Дружківці надають багато гуманітарної допомоги. Волонтери стали рідними  для мене. Я би дуже хотіла бачити Україну мирною.