Історії, які ви нам довірили
До війни Алла Любавіна працювала на фабриці, згадує, як керувала виробництвом. Того дня, коли повернулася з лікарні після операції, розпочалися перші обстріли. Сім'я втратила будинок та все, що вдалося накопичити за довге життя. Компенсації за житло досі не дочекалася, тому єдина мрія – придбати власну квартиру, щоб «не спати на чужому».
Я багато років працювала на харчосмаковій фабриці. Була начальником, ми робили халву та козинаки. На роботі тягала тяжкості і прямо на робочому місці через тромб лопнула вена. Прооперували. А коли син привіз мене з лікарні, за кілька годин почалася війна.
Ми тоді пішки вийшли з Курахового, бо бомбили. У чому були, у тому й вийшли. Діти були у стресі, у доньки стрес був сильний. Сльози ллються... Все, що було нажито до 50 років, пішло прахом.
Син та донька дорослі вже. Пізніше вони поїхали, зараз далеко, не приїжджають. Я одна мешкаю. Винаймаю квартиру в Мар'їнці, плачу 1000 гривень і плюс за опалення, а воно дорого коштує.
Нам належить компенсація за зруйноване житло. Була комісія, але просили ще почекати. Скільки років чекати, не сказали. Мрію про власну окрему квартиру, щоб не спати на чужому.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Інші історії
