Я із селища Ялта, що поблизу Маріуполя. У 2022 році я все кинула і поїхала. Зараз перебуваю на території вільної України, у мене все є, бо отримую гуманітарну допомогу.

Евакуація з міста була через усю Європу. Домашніх тварин я віддала людям. 

У мене двоє синів: один поранений, слава Богу, вижив, а другий перебуває у полоні. Київ я обрала, як кінцевий пункт, бо після обміну сина відправлять саме сюди. 

Психологічно мені дуже важко. Все буде добре, коли всі діти будуть цілі та живі. Майбутнє я бачу важким. Яке в нас може бути майбутнє, коли зоотехнік, людина з вищою освітою, миє підлогу, щоб вижити?