Я пенсіонерка. Живу одна. Хворію після травми голови.
У перший день війни було дуже страшно. Не вірилось у реальність того, що відбувається. Здавалося, що це сон.
Шокували вибухи і руйнування від бомб у моєму рідному селі.
Евакуювалися ми з сусідами. Вони мене взяли у свою машину, допомогли мені виїхати.
Приємно, що скрізь люди дуже чемні, пояснюють все, намагаються підтримати.
Війна розкидала всю мою родину: одна внучка у Чехії, інша - в Канаді. Сім'я роз'їхалася по білому світу. Як війна закінчиться, мої внуки хочуть повернутися додому. За кордоном їм не подобається.
Сподіваюсь, що після війни все відбудують. Я бачу, як відбудовують Київ, Бучу. Там дуже гарно будинки відновлюють.
Дуже сподіваємося, що війна швидко закінчиться і менше буде жертв. Дуже шкода наших хлопців.
