Війна мене застала вдома після робочого дня. Я відпрацював зміну, і зранку вдома мене розбудили вибухи. Ми не виїжджали. Від початку війни працюємо і підтримуємо наших воїнів своїми силами. В перші дні був великий ажіотаж. Ми потихеньку з сім’єю це перебороли. 

Найбільше мене вражає байдужість росіян до наших людей. Наш народ просто знищують. Я не знаю, як загарбників можна назвати людьми. Вони нелюди. 

Війна – це не є добре, вона щодня залишає свій слід у нашому житті. Це вже третій рік вкраденого життя в наших дітей і в нас самих. Ми не можемо ні відпочити, ні щось планувати. 

Воєнним способом, я так розумію, дуже важко їх зупинити. Країна-агресор дуже велика, і в неї дуже багатий потенціал. Техніки в них багато. Але наші хлопці передають їм непередбачувані вітання, і я сподіваюсь, що якомога швидше війна закінчиться на нашу користь. 

Більше за все я хочу миру. Хочу спокійно вийти ввечері і не боятися ні сирен, ні обстрілів. Вийти з дітьми та прогулятися спокійно ввечері по рідному місту,  не замислюючись про те, що десь стріляють, когось у цю хвилину вбили, а когось поранили з наших хлопців. Для всіх мені хочеться миру, спокою і процвітання.