«Вранці наступного дня почалися обстріли міста»

Сергієнко Олена, 14 років, Авдіївська загальноосвітня школа І-ІІ ступенів № 1, м. Авдіївка

Есе "Один день"

Це було влітку 2014 року, було спокійно, нічого не передвіщало біди, як раптом ми почули страшний гул з вулиці.

Тато вийшов подивитися, що відбувається. Несподівано він закричав: «Не виходьте з хати!». Ми в розпачі, а тато сказав, що почалися воєнні дії.

Я тоді не зрозуміла, що це таке. Вранці наступного дня почалися обстріли міста. Ми сиділи в хаті, не виходили на вулицю, іноді, коли було дуже страшно, спускалися до підвалу. Не можна навіть уявити собі, що я тоді відчувала.

Увечері цього ж дня було зруйновано сусідній будинок, від жаху ми з сестрою чомусь залізли під килим. Так починався кожний ранок, або обстріли були після обіду. Ми вже знали: з 8 до 12 вранці збігати до магазину, набрати води в колодязі, потім – обстріли, тиша і знову обстріли.

Ми сиділи без світла, води, газу, навіть без хліба. Діти, що повинні були ходити до школи – сиділи вдома.

Батьки боялися відпускати дітей на вулицю, бо будь якої миті могли початися обстріли.

Зі мною трапився такий випадок. Я пішла гуляти, а батьки попередили, щоб була поряд із домом, але ми з подругою трішки «загулялися», почули вистріли, падіння снарядів, дуже злякалися. Хутко побігли додому. Все обійшлося, але після цього я довго не виходила гуляти.

З 2014 і до сьогодні йдуть бої. Я сподіваюсь, що це колись скінчиться, адже я дуже хочу мирного, спокійного життя в рідному місті. Навчатися далі у Донецьку, бо я впевнена, що це місто знову стане українським!