Лідія Іванівна зустріла війну у своєму селі, не підозрюючи, що вже за кілька днів її життя зміниться назавжди. Вже 5 березня у село зайшли російські загарбники. Перші вибухи і автоматні черги пролунали майже одразу. Лідія Іванівна з рідними ховалася у погребі, навіть важкохворого чоловіка доводилося тягнути туди щоразу, коли починалася чергова атака. Одного разу снаряд впав за 70 метрів від їхнього будинку, вибивши вікна і двері. Від страху та виснаження Лідія відчула, що більше не може терпіти. Вони вирішили виїжджати.