Наша родина бачила той найстрашніший початок війни, коли російські танки заходили у місто, прорвавши оборону на Антонівському мосту. Вони їхали і стріляли по житлових багатоповерхівках: все горіло, люди стрибали з балконів! На ранок по вулиці було багато розстріляних цивільних автомобілів, всередині були загиблі люди… Ми з донькою сиділи у підвалі, чоловік -  рятувальник був весь час на роботі. А потім почалися 7 страшних місяців окупації! Ми не могли виїхати, евакуації з Херсонщини не було! Але нам вдалося, дуже складно, але вдалося!

Страшним було все! Жити поруч з вбивцями та катами, оце страшно. Моя дитина сиділа у підвалі пів року. Жінки перевдягалися у чоловічий одяг, щоб вийти за їжею. Херсон залишили напризволяще з першого дня війни: аптеки зачинилися, магазини пусті, пограбовані. Потім орки завозили з Криму свої продукти, але ціни були захмарні. Російські військові направляли автомати та погрожували вбити. Ми виїжджали по розбитому мосту, повз були палаючі будинки, вбиті люди, страх і паніка.

Ми досі не можемо повернутися до Херсону і знаходимося в Миколаєві, тут теж страшно і небезпечно…