Валерія, 10 клас, Харків

«1000 днів війни. Мій шлях»

Війна - це не лише битви на фронті, це також боротьба в серцях і душах людей. За 1000 днів війни я пройшла через безліч випробувань, які змінили моє сприйняття світу та себе. Я була лише в сьомому класі, коли почалася повномасштабна війна, і було дуже страшно, тому що я була дитиною. Мені дуже шкода дітей, які були ще молодшими за мене. Я була звичайною школяркою, харків’янкою, мрійнецею й відмінницею, яка старанно вчилася, спілкувалася з друзями, ходила на тренування, до художньої школи та мріяла про гарне майбутнє, але війна зруйнувала всі плани, моє мирне життя.

З перших днів я зрозуміла, що моє життя вже ніколи не буде таким, як раніше. Мене дуже шокували воєнні новини.

Я вірила, що світова громадськість зупинить путінську безжальну орду. Але всі висловлювали лише «занепокоєність». Перші дні війни були найстрашнішими та взагалі це найжахливіше, що трапилося в моєму житті. Ворог був дуже близько, Салтівка здригалася від вибухів. Я дуже дякую всім військовим, які не пустили рашистів у Харків, які безстрашно захищають нашу рідну Україну. Вони зробили дуже багато і ми маємо поважати й дякувати їм за все, що вони роблять заради нашої безпеки. Це справжні герої-титани.

За весь час війни я встигла пожити у Франції. Там було непогано, але своя країна, рідна земля завжди краще, тому що ти тут народився, тут минуло твоє безхмарне, щасливе дитинство, ти вже звик до своїх звичаїв, традицій.

Саме на чужині я зрозуміла значення словосполучення «український національний менталітет».

Ми повернулись до Харкова. Яке це було щастя! Але знову почалися прильоти, знову повибивало шибки в нашому домі. Довелось переїхати з Харкова до Одеси. Я дуже сумую за рідною Салтівкою, своїм будинком, школою й містом, у якому я прожила більшу частину свого юного життя.

Сьогодні, озираючись в минуле, на ці 1000 днів війни, я розумію, що цей шлях не був легким, але він зробив мене такою, якою я тепер є сьогодні.

Я вдячна за кожен урок, який дав мені цей досвід. І хоча війна ще триває, я вірю в те, що ми разом здолаємо всі труднощі і відбудуємо нашу країну, рідний Харків. Мій шлях - це шлях надії, сили й любові до своєї країни. Я впевнена, що ми зможемо подолати всі труднощі, головне - бути разом, і скоро це жахіття закінчиться, ми далі будемо ЖИТИ звичайним життям та розбудовувати нашу Україну для майбутніх поколінь. Війна залишила великий відбиток на кожному українцю і на самій країні, але ми все одно не здаємось і робимо все, що в наших силах. А ми — непереможні, нескорені, нездоланні! Все буде добре, головне - вірити в це!