Мейланова Валерія, 10 клас, Комунальний заклад «Харківський ліцей №140 Харківської міської ради»

Вчитель, що надихнув на написання есе - Колосовська Тетяна Миколаївна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Війна - це не лише битви на фронті, це також боротьба в серцях і душах людей. За 1000 днів війни я пройшла через безліч випробувань, які змінили моє сприйняття світу та себе. Я була лише в сьомому класі, коли почалася повномасштабна війна, і було дуже страшно, тому що я була дитиною. Мені дуже шкода дітей, які були ще молодшими за мене. Я була звичайною школяркою, харків’янкою, мрійнецею й відмінницею, яка старанно вчилася, спілкувалася з друзями, ходила на тренування, до художньої школи та мріяла про гарне майбутнє, але війна зруйнувала всі плани, моє мирне життя.

З перших днів я зрозуміла, що моє життя вже ніколи не буде таким, як раніше. Мене дуже шокували воєнні новини.

Я вірила, що світова громадськість зупинить путінську безжальну орду. Але всі висловлювали лише «занепокоєність». Перші дні війни були найстрашнішими та взагалі це найжахливіше, що трапилося в моєму житті. Ворог був дуже близько, Салтівка здригалася від вибухів. Я дуже дякую всім військовим, які не пустили рашистів у Харків, які безстрашно захищають нашу рідну Україну. Вони зробили дуже багато і ми маємо поважати й дякувати їм за все, що вони роблять заради нашої безпеки. Це справжні герої-титани.

За весь час війни я встигла пожити у Франції. Там було непогано, але своя країна, рідна земля завжди краще, тому що ти тут народився, тут минуло твоє безхмарне, щасливе  дитинство, ти  вже звик до своїх звичаїв, традицій .

Саме на чужині я зрозуміла значення словосполучення «український національний менталітет».

Ми повернулись до Харкова. Яке це було щастя!  Але знову почалися прильоти, знову повибивало шибки в нашому домі. Довелось переїхати з Харкова  до Одеси. Я дуже сумую за рідною Салтівкою, своїм будинком, школою й містом,  у якому я прожила більшу частину свого юного життя.

Сьогодні, озираючись в минуле,  на ці 1000 днів війни, я розумію, що цей шлях не був легким, але він зробив мене такою, якою я тепер  є сьогодні.

Я вдячна за кожен урок, який дав мені цей досвід. І хоча війна ще триває, я вірю в те, що ми разом здолаємо всі труднощі і відбудуємо нашу країну, рідний Харків. Мій шлях - це шлях надії, сили й любові до своєї країни. Я впевнена, що ми зможемо подолати всі труднощі, головне - бути разом, і скоро це жахіття закінчиться, ми далі будемо ЖИТИ звичайним життям та розбудовувати нашу Україну для майбутніх поколінь. Війна залишила великий відбиток на кожному українцю і на самій країні, але ми все одно не здаємось і робимо все, що в наших силах. А ми — непереможні, нескорені, нездоланні! Все буде добре, головне - вірити в це!