"Вона – колись щаслива дружина загиблого героя..."

Багулова Марина, 43 роки

Вчитель, Комунальний заклад "Вінницький ліцей №31"

Війна Моя Історія

Увечері Він був досить знервованим, мало говорив, мало їв. Вона хотіла Його розрадити, але теж відчувала якесь занепокоєння, хвилювалася, думала, аби з дітьми усе було добре, бо відчуття погані. Перед сном Він, як завжди, поцілував її, але заснути довго не могли, думали, важко дихали.

4.58. Йому дзвінок. Тривожний, страшний. Війна… Вона тримала Його в обіймах і благала: «Тільки повернись живим! Тільки повернись…» Він мовчки поцілував дітей, а потім спокійно відповів: «Усе буде добре, сонце».

Вона зачинила за Ним двері, затулила руками рота, і довго кричала під глухі звуки вибухів.

«Діти», - подумала вона і почала збирати речі, бо всі кудись бігли, їхали, скрізь була метушня. Він у цей час уже їхав зі своїм екіпажем на Київщину:

-Кохана, у мене все добре, не хвилюйся!

-Любий, може, вам щось треба?

- Треба, дуже треба теплий змінний одяг, їжа, цигарки.

Вона за сутки знайшла усе, що Він просив.

Дзвінок. Довгоочікуваний дзвінок. Тиша. Він плакав. Уперше вона почула, як він плаче, адже Він добре знав, що Його сльози можуть її злякати, тому у найважчі для сімꞌї моменти Він стримувався. А тут не зміг. Буча… А потім не було дзвінків. Довго. Три тижні. Лише короткі повідомлення з невідомих номерів: «З Ним усе добре, просто немає звꞌязку».  Сіверодонецьк. Три тижні пекла. Він тримав оборону Азоту.

5.30 ранку. Дзвінок. Довгоочікуваний дзвінок:

- Кохана, у мене все добре, нас вивели. Ми довго ішли, пливли, але вийшли.

Вона щаслива, її радості немає меж: «Коханий, може, щось треба?»

-Треба, сонце, дуже треба тепловізори, прилади нічного бачення, перископи, тактичні рукавиці, квадрокоптер, машина, акумулятори». Список щоразу ставав більшим. Вона це розуміла. Шукала, знаходила, відправляла Йому. «Діти, бідні діти..»,- думала вона, адже майже не бачить їх, не купує іграшок, не ходить з ними гуляти, бо в Нього багато потреб.

Лисичанськ. Хлопці в оточенні. Більшість відмовляється іти на порятунок. Він, стомлений після Азоту, іде визволяти побратимів. Усе вдалося! Він герой! Боже, як Вона Ним пишається! А далі штурми. Білогорівка. Він попереду. Він добре знає свою справу, Він любить Україну, Він обожнює свою сімꞌю.

Дзвінок. Неочікуваний зовсім. Не від Нього: «Пробач, Він загинув…»

22 жовтня 2022 року 20.37. Темно. У неї щось болить, а що – не зрозуміло. Вона на підлозі. Затуляє руками уста і кричить. Кричить голосно, а крик у ній. Вона 21 рік кохала лише Його. Вона живе, бо тіло ходить, душа закопана із Ним. Він поруч – в думках, у снах.

Він – коханий Янгол – Герой – Багулов Сергій Миколайович, командир 1 взводу 1 роти на БТР 1 батальйону оперативного призначення 14 бригади «Червона калина»

Вона – колись щаслива дружина загиблого героя, Багулова Марина Вікторівна, учителька української мови й літератури.