Світлана 24 лютого прокинулася раніше, ніж завжди, щоб встигнути на роботу. Вранці їй зателефонували близькі й сказали, що почалося повномасштабне вторгнення. Важко було повірити, що в XXI столітті можлива війна. Перші дні пройшли в заціпенінні й страху - через техніку, що рухалась селом, гелікоптери та вибухи. Світлана почала допомагати як волонтерка - плете маскувальні сітки, готує страви, організовує підтримку. Каже, що армія без тилу - як молоток без ручки, і хоче, щоб військові відчували тепло і вдячність людей.