Мені 30 років. Я з міста Слов’янськ.

Коли дізнався про напад росіян, не повірив спочатку. Почав дивитися новини, і вже з новин зрозумів що повномасштабний наступ. Перші три місяці знаходився в Слов’янську. Весь цей час ми волонтерили. Допомагали військовим, як могли, і гуманітарну допомогу розвозили. 

Потім моя робота виїхала до Полтави - і мені довелося виїхати. Були величезні черги на дорогах. 

Люди вивозили родини, дітей, тварин. Було складно, але виїхали. 

Я часто приїжджаю додому. В мене там залишилися батьки, і я їм допомагаю. З гуманітарною кризою ні вони, ні ми не зіткнулися, тому що в наше місто направляли багато гуманітарної допомоги. Нам допомагали і продуктами, і водою, і одягом. 

Мені найбільше складно морально, бо я не військова людина. Шокує жорстокість, з якою відбуваються ці військові дії.

Сподіваюсь, що війна закінчиться в цьому році. В майбутньому повернемося додому і будемо все відбудовувати, працювати.