Мене звати Наталія. Мені 37 років. Є дві доньки: одинадцять років та п’ять. До війни проживали в місті Бахмут.
24 лютого вранці збиралися з дітьми в садок, в школу. Але почули далеко вибухи. Потім по телебаченню побачили, що почалось широкомасштабне вторгнення.
Нам допомагали волонтери, тому якось таких критичних проблем у нас не було.
Шокувало, що не стало нашої квартири, дім розрушений. Нікуди повертитися, ніде жити, а в чужому місті важко.
Евакуюватись нам допомогли волонтери. Забрали з міста і відвезли в Покровськ, а вже звідти потягом ми приїхали у Кропивницький. У мене ще батьки неходячі, то і їх волонтери допомогли їх вивезти. Брат з сім’єю ще на початку війни приїхали сюди, і ми всі до них приїхали, щоб разом бути.
Я відволікаюсь рукоділлям: вишиваю, роблю прикраси для діточок.
Без війни хотілося б бачити наше майбутнє.
