Демчук Тетяна Андріївна, вчитель, Івачківська гімназія Здовбицької сільської ради Рівненської області

«1000 днів війни. Мій шлях»

1000 днів. Багато це чи мало? 1000 днів неспокою, тривог, переживань і втрат. Я живу на неокупованій території, працюю вчителем у маленькій сільській школі. Як кажуть, у нас мир. Можливо, для декого так. А я не можу забути гул літаків у небі, повідомлення про повномасштабний напад на Україну і думку, що цвяхом застрягла у голові « За що? Чому? У мене два сини!»

Перші дні, коли я зносила речі у підвал, бо, може, треба буде ночувати, і біганина дітей під час тривог у тому ж таки підвалі - їм подобалось.

Потім онук поїхав за кордон, на роботі ще невизначеність. А вдома не сиділось. Почула, що у школі біля мене ( живу я у місті ), почали плести маскувальні сітки і збирати речі переселенцям. Волонтерство мене врятувало. Майже 1000 днів я після своїх уроків кожну вільну хвилину біжу плести сітки, бо на них завжди черга, або ріжу тканину на сітки і кавери, або в’яжу шкарпетки чи пояси на спину, або збираю продукти.

Я така не одна. У селищі діє волонтерський осередок, де допомагають переміщеним людям, пакують посилки на фронт, в’яжуть, готують…

Щотижня з волонтерами я їду у лікарню до поранених хлопців. Ми веземо їм домашню їжу, смаколики, шкарпетки, труси, адаптивний одяг, гігієну. Як же вони дякують! Скільки історій почуто за ці 1000 днів! Скільки хлопців стали рідними!

Я не вірю, що в Україні є людина, яку б не зачепила ця війна. Ми всі зранені.

Але одні зневірюються, а інші збирають себе по крупинках і організовують навколо себе людей, і працюють задля ПЕРЕМОГИ: шиють, в’яжуть, плетуть, ріжуть, ліплять тоннами вареники… Я мало побачила війну, скоріше, чула від інших. Мої сини не на фронті, онук повернувся і відвідує школу. Але ці 1000 днів показали, що головне – це щирість у відносинах, взаємодопомога, згуртованість. А спати можна одягненим і навіть у підвалі, аби душа була спокійна. А душа – то якраз і не спокійна.

1000 днів… Так хочеться припинення цього всього! Так очікую ПЕРЕМОГУ.