Руслана – викладачка хореографії в Мистецькому ліцеї Києва. В перший день повномасштабного вторгнення жінка з родиною нашвидкоруч зібрала речі і виїхала в більш безпечний, як тоді здавалося,  Ірпінь. Вже наступного дня Руслана усвідомила, в якій пастці вони опинилися. 12 днів в підвалі під безперервними російськими обстрілами та майже без сну, допоки сталася нагода виїхати – останнім евакуаційним потягом і тільки з доньками, залишивши чоловіка з сином в Ірпені.

Три дні, коли рідні не виходили на зв’язок, стали найстрашнішим спомином тих часів. Світлина зі старенькою мамою чоловіка, яку той зрештою вивіз з Ірпеня на тачці, облетіла потім шпальти світової преси.

Після усього пережитого та двох спроб еміграції Руслана переконана – щасливою вона може бути тільки з рідними та тільки на рідний землі.