В перший день війни Марина намагалася зберігати спокій, жінка просто не могла усвідомити, що війна може тривати довго. Розуміння небезпеки прийшло з першими вибухами, тому нашвидкоруч зібравшись, Марина вмовила чоловіка виїхати на кілька днів до родичів на Черкащину. Та кілька днів перетворилася на два місяця. В Київ жінка поверталася з важким серцем, адже виїжджаючи, вона сподівалася повернутися у мирне місто. Марина вже навчилася жити у війні – з надією в серці на її закінчення. За надію жінка і тримається, очікуючи, що близька їх родині людина, яка потрапила в полон, повернеться живою.