Мені 65 років. Я вдова, маю двох діток дорослих, внуків. Працювала все життя в колгоспі. 

У нас води і світла немає. Нам привозять воду, їжу - гуманітарну допомогу. Від Фонду Ріната Ахметова давали нам таблетки безкоштовні.

Найбільше шокує, як над головою свистить ракета - і не знаєш, вона полетить далі, чи впаде тобі в хату. 

Нікуди я не ховалась. У мене ноги болять. Я сяду і сиджу в хаті. Що дасть Бог, те й буде. 

Спочатку військові допомогли трохи, потім волонтери вивезли до Ниви Трудової. А потім із Кривого Рогу волонтер приїхав і забрав сюди з дітьми та внуками. 

Те, що в мене було, я б не забрала з собою. Кіз, свиней, курей – усіх випустила і поїхала, куди волонтери запропонували. Я думала тільки про те, щоб швидше втекти звідти, а більше ні про що. Тікали туди, де ближче. Головне, що живі я, діти, онуки. 

Хочеться, щоб швидше перемога була - це для мене було б найкраще майбутнє. І щоб усі діти здорові були, щоб менше наші хлопці гинули. Щоб швидше війна це закінчилось.