Марія Акімова

«Війни нехай згинуть в імлі...»

У 2014 році мені було шість років. Я ходила в дитячий садок і була безтурботною дитиною. Я не розуміла, чому раптово змінилося наше життя. Чому часто плакала мама та стояли сумки біля порога з документами та всім необхідним, щоб у будь-яку мить можна було сховатися в підвалі? Чому тряслися будинки й були чутні страшні звуки?

Коли в садку були чутні звуки від снарядів, вихователька нам завжди говорила, що це гроза і скоро піде дощ, але ми не бачили на небі жодної хмаринки.
Мама мені казала, що це не гроза, а війна.

На той момент ми не могли залишити місто, тому що ми не могли залишити бабусю, дідуся, прадідуся, тому що він був паралізований і за ним треба було доглядати.

Мама водила мене в садок і завжди хрестила. Там було безпечніше, ніж удома, тому що там було бомбосховище.

Це дуже страшно. Зараз мені вже 11 років і я вже дещо починаю розуміти у війні. Я хочу звернутися до дорослих із дуже величезним проханням.

Дорослі, будь ласка, бережіть свою землю, своїх дітей і припиніть цю безглузду війну! Вона ні до чого не приведе! Війна забрала багато життів наших рідних!