«Війна дуже обмежила наші можливості»

Я живу сама. Є дві доньки, три онуки. До війни всі діти були тут, а зараз одна дочка поїхала.

Наш будинок зачепило з перших днів. Ми прибирали город, і почали летіти «Гради». Влетіло в дах, а ми ж не знали, що це таке. Мало не померли від страху. Але потім прийшли з МНС і сказали, що це порожній снаряд, проте дах постраждав. Ми самі все відновлювали.

Війна дуже обмежила наші можливості. Якщо раніше ми могли вільно пересуватися, поїхати в Луганськ, тому що всі родичі там живуть, то з початку війни я там жодного разу не була.

Донька та її родина жили в Бахмуті, зять був на заробітках на Півночі. Після того, як стався страшний обстріл, він забрав її до себе. Там вони і залишилися. Ми давно не бачилися. Дуже важко.

Зараз, звичайно, немає таких обстрілів, як раніше. Хоча ми все одно чуємо. Нещодавно були в Кондрашівці та Айдарі. Ми знаходимося поруч, тому чутно. Адже ніхто не дасть гарантію, що завтра все буде спокійно. Ми працюємо, тому що на одну пенсію сильно не проживеш, діти вчаться.

Мрію, щоб настав мир, і я могла побачитися з дітьми.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/