До війни я працював. Не думав, що почнеться війна. У перший день почув вибухи, на роботі сказали, щоб всі йшли додому. Почалась окупація.  Закрились магазини та аптеки. Води та світла не було, але я нікуди не виїжджав. Як міг, так і виживав. Щодня я чекав, що нас визволять ЗСУ. Коли росіяни почали тікати, я зрозумів, що ідуть наші. Я був дуже радий побачити наших воїнів. 

Зараз я чекаю тільки миру. Обстріли продовжуються, але я залишаюсь вдома. Якось воно буде. Я вірю в перемогу. Складати руки нам не можна.