У перші дні війни мені було дуже моторошно. Вибухи були дуже сильними. В аптеках було мало ліків, доводилось стояти в чергах годинами. За водою я ходила з сусідами. Возила баклажки на візку. Важко все це згадувати. Найбільше мене шокувало, що гинуть молоді хлопці. Вони там, де дуже страшно. Мені так шкода наших солдатиків! 

Я ходила до психолога, аби подолати стрес. Живу одна: шість років, як немає чоловіка. Виїжджати нікуди не збираюсь, чекаю миру та закінчення війни. Я ходила до психолога, аби подолати стрес.