Рік я прожила під обстрілами. Було дуже страшно. Я сиділа у підвалі сусідів, бо біля мого будинку прилетіло. Не було світла та газу. В укритті сиділи при свічках. Воду всім містом набирали в криниці. Виживати було складно, бо магазини не працювали. У мене все було, бо я запаслива. Картопля та морква лежала у погребі. У мій город прилітало чотири рази. Дуже небезпечно було дома залишатись. Я виїхала до Запоріжжя - не витримала такого стресу.

Моя донька з онуком залишаються в окупації, вони не можуть виїхати.

Я іноді їжджу додому, але там постійно стріляють. Люди поки ще залишаються у Гуляйполі. Не знаю, як вони там живуть. Сподіваюсь, що дуже скоро війна закінчиться. Я вже не можу поневірятись, хочу додому.