Я народилася у Снігурівці. Живу тут з народження, мені 47 років. Нікуди не виїжджала, весь час була тут.

В перший день війни ми перелякалися. В основному, була паніка і страх. Потім не було ні води, ні ліків, ні світла. 

Ну, якось вижили. Воду нам возив трактор в бочці, ми стояли в черзі і брали. Я хворіла, в мене був стрес. Лежала в лікарні, і до сих пір хворію.

Немає тут нікого з рідних, всі роз’їхалися. Доньки поїхали, а я тут сама залишилася. Та і не було мені куди їхати. Менша донька за кордон їздила, щоб допомагати грошима.

Хто ж його знає, коли ця війна скінчиться. А все ж таки думаю, що все буде добре.