Мені 34 роки. У мене є десятирічний син. Ми переселенці з міста Оріхова. Уже майже два роки з сином живемо у Запоріжжі.

В перший день страшно було. Мені зателефонував знайомий і сказав, що війна. Потім ми поїхали до батьків. До Оріхова росіяни пізніше дійшли. 

Я одразу не забрала собаку, тому випустила. А потім, як поверталася, хотіла забрати, але він здичавів і на руки вже не йшов.

Світла не було. Ми облаштували погріб. Свічки в нас були. Вода перестала йти з крана, але була свердловина, ми там набирали. А потім там вода зіпсувалася, і можна було тільки купити десь питну.

Шокувала Буча і все, що росіяни там коїли. Інтернет гудів про це. Було страшно і дивно, що ті, кого ми вважали своїми братами, наробили нам стільки горя.

А коли на горизонті вже почало вибухати, то ми зібралися і виїхали до Запоріжжя. Тут зараз більш-менш нормально. Але хто може сказати, що буде завтра? Стільки зруйнованих будинків у Запоріжжі! І прилітає постійно. Тому не можу сказати, що буде в майбутньому.