Мені 44 роки. Одружений, маю двох синів. Працюю в Степногірську в пожежному підрозділі.
24 лютого у нас був збір по тривозі. Нас зібрали в підрозділі й керівництво доповіло, що почалася війна. Ми й дотепер виконуємо свої обов’язки. Степногірськ майже на межі фронту, і ми допомагали людям переїхати на нашу сторону.
В принципі, у нас завжди екстремальні умові праці. У Степногірськ дуже часто прилітає. Ми знаємо кожен дім. Дуже сумно, коли влучає в школу, в яку ти ходив, чи садок. Це дуже неприємно, але ми тримаємося.
Ми й самі підвозили людям воду, і гуманітарну допомогу отримували. Не було такого, щоб ми лишалися без води чи їжі. Вистачало всього завдяки фондам, і Фонду Ріната Ахметова також.
Хочеться, щоб настав мир в Україні, щоб гинуло якнайменше наших хлопців, котрі воюють, щоб усі були живі.
