Кунічік Кіра, 11 клас, Херсонський політехнічний фаховий коледж Державного унiверситету «Одеська полiтехнiка»

Вчитель, що надихнув на написання есе - Куліковська Н.М

«1000 днів війни. Мій шлях»

Херсон. Ніч 24 лютого 2022 року, мої батьки прокинулися від якихось вибухів, але подумали, що то якісь хулігани запускають петарди. Мої батьки пішли пити кофе і збиратися на роботу. Але в якийсь момент відбувся сильний вибух і ми з братом прокинулися…В цей момент наша родина зрозуміла, що почалася війна. Батьки пішли на роботу, а ми з братом залишилися вдома. 

Ми чули постійні вибухи, бої які йшли на околицях міста, бачили з вікна, як горіли будівлі, техніка,машини….Через декілька годин,зателефонував батько та сказав щоб ми збиралися і чекали його,щоб відвезти нас в село до бабусі та дідуся.

В обід ми виїхали з міста,було дуже страшно і незрозуміло що буде далі.Наша машина їхала в колонні військової техніки,з вікна я бачила величезні черги в магазинах, аварії, черги на заправках. Це було дуже страшно, тому що я таке бачила тільки в кіно.

В нашому житі в цей момент відбулися дуже величезні зміни.

Врешті-решт ми доїхали до села та попрощалися з татом,який поїхав назад у Херсон. Наше село розташоване недалеко від Херсона, маленьке, не освітлене,без газофікації, але рідне. Дідусь зустрів нас з усмішкою та теплими словами, бабуся готувала пиріжки та була дуже схвильована.

Батьки залишилася в місті з нашими родичами. На фірмі, де працювали батьки, ніхто не розумів, що треба робити та як діяти. Тато з мамою почали запасатися продуктами, водою, купили генератор та ліхтарики.

Ввечері ми списалися з матусею і вона сказала, що все добре та щоб ми не хвилювалися. Ми лягли спати.

Кожен день,був такий самий як і минулий. З новин ми дізналися, що наше рідне місто було окуповане. В селі ми були приблизно 1 місяць.

В цей час мої батьки залишалися в місті.Вони старалися бути усміхненими, життєрадісними, але в душі вони були зовсім не такими. Батьки ходили на мітинги проти окупації, були впевненими що нас звільнять і все буде добре. Через деякий нас с братом забрали до міста, адже в селі вимкнули світло.

Але через 2 місяці помер мій дідусь і ми з батьками переїхали до села. Мій брат залишився в Херсоні, але згодом переїхав до Одеси.

В селі не було ні світла, ні інтернету, всі були засмучені. Наша сім’я намагалася бути оптимістичною та сподівалася на краще. Ми грали в шахи, заготовляли дрова на зиму, підтримували один одного.

11 листопада 2022 року ми прокинулися і пішли займатися своїми буденними справами. Тато пішов рубати дрова, щоб було чим топити, матуся прибирала в будинку, бабуся готувала мішанку для птиці, а я чистила в плиті. 

В той день був дуже сильний туман та зовсім не холодно. В один момент заходить бабуся та каже, що вона бачила українські прапори, техніку та військових.

Ми всі вибігли на город і побачили, як наші військові їдуть по сусідньому селі. Нашій радості не було меж, ми пережили окупацію. На наступний день до нас приїхав мамин двоюрідний брат, який звільняв Снігурівку. Він розповідав як він зі своїм підрозділом звільняли Снігурівку, це було дуже захопливо.

Ми жили в селі до 6 червня 2023 року, в той день підірвали Каховську ГЕС. Вранці татові подзвонив мамин брат, який живе в Херсоні, і сказав що підірвали ГЕС.

Ми думали що вода до нас не дійде, але помилилися. В обід вода була вже в плавні, а через дві години вже в городі. Батьки почали збирати речі, документи, щоб в разі чого ми змогли виїхати. Але нажаль врятували не все. О чотвертій годині ранку, вода була вже під будинком та дуже швидко підіймалася.

Ми забрали речі, які змогли зібрати і виїхали до сусіднього села, де прожили майже 3 місяці.

На наступний день батьки поїхали в наше село і були дуже засмучені, коли побачили те, що там було. Всі меблі перевернуті, все потоплено, шпалери відклеїлися, глина намокла та відпала. Але коли зійшла вода, батьки прийняли рішення відновити будинок та роблять це по сьогодні.

Батьки майже зробили три кімнати, ванну та кухню.

До Херсону ми повернулися в серпні 2023, тому що треба було працювати та заробляти кошти. В Херсоні жити дуже небезпечно, в будь який може прилетіти ракета, КАБ або дрон і розбомбити щось, або вбити мирне населення.

Я кожен день чую виходи та прильоти, адже росіяни знаходяться по той бік Дніпра. Виходити  на вулицю страшно, не знаєш повернешся ти додому чи ні.

Більша частина міста розбита… Херсонці сильний люди, який пережив окупацію та потерпає від обстрілів. Ми віримо в найскорішу перемогу!