«Під час війни татові руку відірвало, а дядькові пів ноги рознесло»

Батько чотирьох дітей Денис Баталов працював на шахті і був задоволений життям, поки одного разу в його будинок не залетів снаряд. Після цього чоловік разом з друзями спорудив справжній бункер, в якому від обстрілів ховалися цілими сім’ями. Коли народилася молодша донька, він вивіз родину подалі від обстрілів.

До війни і на початку я жив з бабусею і батьком в Новотошківці. У мене було гарне життя. Не буду кривити душею, я працював на шахті, і зарплати вистачало. Купував собі і плазми, і ноутбуки, і одягався-взувався, і на погуляти вистачало, і машина була. А як почалася війна – все втратив.

Ми практично рік у Новотошківці жили без світла і води. У криницю ходили під обстрілами, водичку набирали. Після того варили в загородці все польове: супчики, кашку на багатті. Телефон заряджали від генератора, щоб можна було комусь подзвонити. І все.

Постраждало багато будинків. Один взагалі розбили навпіл. А скільки у нас стирчало снарядів, які не спрацювали від «Граду»... Приїжджали [військові], розмінували.

У мене постраждали вікна, дах, у батька теж пів будинку рознесло, 5–4-й поверхи пробило повністю. Служби, організації якось допомогли, перекривали дах, замінили вікна на пластикові.

Під час війни татові руку відірвало. Був обстріл, а він не встиг до підвалу дійти. Дядькові моєму пів ноги рознесло, тепер одна нога на 10 сантиметрів коротша. Забути це все неможливо. Все в душі відклалося: як батька і дядька вивозив під обстрілом на машині.

Зараз ми переїхали в Привілля, подалі від вибухів. У мене доньці 11-й місяць пішов. Куди я з нею в підвал побіжу? Там вогкість, захворіє, а лікувати її ніхто не буде.

Мрію про мирне життя, адже у мене четверо дітей.