Історії, які ви нам довірили

меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
header-logo

Історії, які ви нам довірили

До всіх історій
Валентина Григорівна й онучка Єлизавета Ободець

«Онучка спить зі мною, боїться сама. Якщо стрілятимуть, я її собою прикрию»

переглядів: 1127

Бабуся Валентина Григорівна Ободець, 66 років:

Війна... Хто його знає, коли вона закінчиться. Встаєш і думаєш: чи стрілятимуть сьогодні? Зараз хоч перестала готувати речі, щоб швидко в підвал бігти. Розслабилася, чи що. Але сьогодні чула – вже стріляють.

Працював у нас завод вогнетривкий, тепер він не працює. Працював міжколгоспбуд, авторемонтний завод, геологорозвідувальна експедиція. Завжди навесні черга була за добривами. У нас тут же залізниця проходить. Заготзерно працювало, привозили-вивозили вагонами зерно, із колгоспів звозили. Багато чого працювало, а тепер нічого.

Ободец Валентина Григорьевна и внучка Елизавета

Померла моя дочка, у травні буде рік, молодша дочка, їй було 39 років. Залишилося в неї троє дітей. Старша вже доросла дівчинка, середня – чотирнадцятирічна, тоді було їй тринадцять, і маленька, півтора рочки їй було, зараз вже два.

Страшно, і згадувати не хочеться. Дочка лікувалася вдома. У неї було запалення легенів, вона померла. Тут роботи немає в нас, крім магазинів більше нічого немає. І то приватні магазини, які зуміли повідкривати. Дочка втратила роботу – не було грошей лікуватися. За два тижні вона згоріла.

До цього давно, у 2002-му, я втратила ще одну дочку. Їй було 29 років. Було дуже жарко влітку, вона втратила свідомість і вдарилася головою. Їй зробили операцію, але вона померла. Залишилася дівчинка 9 років, онучка моя. Їй зараз вже 26, у неї вже своє дитя є.

Ободец Валентина Григорьевна и внучка Елизавета

Війна – це страх. Страшно, коли ти лежиш під деревом, а стріляють ці «гради». 2014-2015 роки – страшне, що тут коїлося! Горіли будинки. Ми сиділи в погребі майже два роки. Зараз теж трохи стріляли, але вже не так, як у 14-15-му. Це був страх Господній.

Дочка дуже сильно боялася, тряслася вся, коли сиділи в підвалах. У метрах п’яти від підвалу снаряд упав, вибухнув. Я думала, закидають нас тут живцем, якщо залишимося жити. Це уявити не можна. Сусіда вбило, сусідку поранило.

Оглушило нас. Потрібно було, виявляється, рот відкрити, коли стріляють, а я ж не знала. Мене оглушило й заклало вуха. Лікарі сказали – контузія, відійде з часом, тільки треба не нервувати. Ну скажіть, будь ласка, як у моєму житті не нервувати? Ось так і живемо.

Ободец Валентина Григорьевна и внучка Елизавета

Онучка Єлизавета, 14 років:

3 червня 2015 року був обстріл, тривав годин шість, по-моєму. Це був найстрашніший обстріл у нашій місцевості.

Недалеко від нашого селища є будівля, там бомбосховище. І багато людей туди побігло, щоб сховатися. Після цього обстрілу багато будинків було зруйновано, багато людей повмирали.

Ободец Валентина Григорьевна и внучка Елизавета

У нас 4 червня мав бути випускний із четвертого класу. Звісно, він не відбувся, тому що 3 червня обстріляли нашу школу.

У нас, взагалі-то, раніше в кожному будинку були заселені люди. Але зараз через війну порозбивали багато будинків, люди виїхали. До війни я могла вийти, і в мене були поруч друзі, можна було погуляти, а зараз треба йти на іншу вулицю або ще далі, щоб зустріти друзів.

Ободец Валентина Григорьевна и внучка Елизавета

Бабуся:

Мені 66, а їй 14 років. Ну, звісно: «Бабусю, що ти там розумієш?» Починаєш їй пояснювати – вона розуміє, вона — доросла дівчинка. Різниця велика дуже, 50 років різниці. Звичайно, їм би матір потрібна. Але якщо її немає, то куди ж подітися? Це ж мої онучки, моя кров.

Онучка не дає мені нудьгувати ні на секунду, навіть уночі. Ось тому я живу та тримаюся, знаю, що мені треба жити, поки не підростуть діти. А тоді вже... Я в Бога прошу років 10 хоча б, щоб мені дав Бог.

Вона маленька, спить зі мною, тому що, коли стріляли, ми боялися її класти окремо. Думала, собою накрию її. А тепер вона вже й не спить сама, боїться. Тепер уже звикла спати зі мною. Тому я думаю, якщо стрілятимуть, якщо сипатиметься скло, я її так укрию собою, маленьку, і все.

Ободец Валентина Григорьевна и внучка Елизавета

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/

Rinat Akhmetov Foundation Civilian Voices Museum
Красногорівка 2014 2015 Відео Історії мирних пенсіонери діти 2014 2015 психологічні травми обстріли втрата близьких безпека та життєзабезпечення
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій