Мені 27 років. Я з Харкова. Ще до початку війни ми з хлопцем поїхали до Чугуївського району на базу відпочинку. Вночі прокинулися від вибухів на аеродромі, який був за три кілометри. Ми схопились о п’ятій ранку і побігли лісом три кілометри. Потім під’їхав якийсь військовий і нас підвіз.

Були проблеми з роботою, переживання за родичів, масова паніка. Постійні обстріли в Харкові, багато руйнувань. Мого дідуся вбило ракетою.

В мене вдома світла не було до травня місяця, бо підстанції були окуповані. Харчами ми ділилися у родині, отримували гуманітарну допомогу.

Десь вже на другому тижні війни ми зібрали сумки з речами першої необхідності, добралися до вокзалу і там питали, як можна виїхати. Через декілька годин знайшли маршрутку і виїхали. 

Хочеться, щоб війна скінчилась завтра, а краще - вчора. Але сподіваюсь, що в цьому році це трапиться.