«Разом із семирічним сином я пережила обстріл рідного міста»

Мешканка Ясинуватої Ірина пам’ятає всі дати літа 2014 року, що кардинально змінили життя її родини. Після наймасштабнішого обстрілу вони із чоловіком вирішили змінити прописку й рятувати дитину. Усі троє жили в різних містах, поки в мирному Маріуполі підшукували житло та школу. Коли зірки зійшлися, сім’я зібралася під одним дахом.

Я навіть не могла собі уявити, навчаючись у школі, інституті, що колись буду відповідати на питання, що для мене означає слово «війна».

Я жила в місті Ясинувата, у своїй трикімнатній квартирі разом із чоловіком і дитиною. Бабусі та дідусі, завдяки яким ми відчували підтримку й турботу, жили недалеко. Була улюблена робота з прекрасним колективом, але в травні 2014 року все змінилося. У Ясинуватій з’явилися люди, які розповідали про Донецьку республіку, а пізніше почалися бомбардування.

28 липня в наш двір прилетів снаряд, який пошкодив частину дев’ятиповерхового будинку. Із цієї миті почалося пекло для мешканців міста. Нам пощастило, у той час нас не було вдома, і в квартирі постраждав тільки балкон. Вибуховою хвилею вибило вікна, які потім відновили. А ось сусідам довелося навіть відновлювати стіни. Ми пережили цю ситуацію та стали замислюватися: що робити далі?

Довго думати не довелося. 30 липня мого чоловіка, який працював в Управлінні карного розшуку Донецької області, затримали на Південному вокзалі в Донецьку й відвезли в підвал на вулиці Щорса. Це, звичайно, окрема історія, але кожен рік ми святкуємо його другий день народження.

А 16 серпня разом із семирічним сином я пережила обстріл рідного міста. У той час ми знаходилися у квартирі удвох, я не знала, що робити, куди бігти. Добре, що сусід був удома та знав, як поводитися в цій ситуації. Ми сиділи в «передбаннику» нашої квартири й чекали, коли закінчиться обстріл, тому що виходити було небезпечно. Чоловік приїхати не міг, він залишився вірним присязі й виїхав до Маріуполя.

Після цього ми прийняли рішення виїжджати із Ясинуватої. Сина я відвезла рідній сестрі, яка жила в Будьонівському районі Донецька, де було безпечно. Там він і пішов у школу, оскільки в Маріуполі не виходило знайти зразу квартиру та школу.

Деякий час довелося жити на три міста: Ясинувата-Донецьк-Маріуполь. Ми всі хвилювалися, уже було небезпечно їздити між містами. Але, все-таки, ми переїхали в Маріуполь з двома сумками, із якими зайшли в орендовану квартиру. Нам пощастило, рятівну руку простягнув Фонд Ріната Ахметова, забезпечивши продуктами й одягом, оскільки велика частина речей залишилася вдома.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/