У 2014 році мені було шість років. Я ходила в дитячий садок і була безтурботною дитиною. Я не розуміла, чому раптово змінилося наше життя. Чому часто плакала мама та стояли сумки біля порога з документами та всім необхідним, щоб у будь-яку мить можна було сховатися в підвалі? Чому тряслися будинки й були чутні страшні звуки?
Коли в садку були чутні звуки від снарядів, вихователька нам завжди говорила, що це гроза і скоро піде дощ, але ми не бачили на небі жодної хмаринки. Мама мені казала, що це не гроза, а війна.
На той момент ми не могли залишити місто, тому що ми не могли залишити бабусю, дідуся, прадідуся, тому що він був паралізований і за ним треба було доглядати.
Мама водила мене в садок і завжди хрестила. Там було безпечніше, ніж удома, тому що там було бомбосховище.
Це дуже страшно. Зараз мені вже 11 років і я вже дещо починаю розуміти у війні. Я хочу звернутися до дорослих із дуже величезним проханням.
Дорослі, будь ласка, бережіть свою землю, своїх дітей і припиніть цю безглузду війну! Вона ні до чого не приведе! Війна забрала багато життів наших рідних!
Лелека на даху
Де це було?
Коли це було?
У дитинстві, а може, уві сні?
Лелека на даху
Гніздо для коханої
Звив навесні.
Ввижався мені він
І в мандрах далеких
Символом вірного кохання.
Люди, прошу,
Не спугніть випадково
Лелеку ви.
Люди, прошу вас,
Тихіше! Тихіше!
Війни хай згинуть в імлі!
Лелека на даху,
Лелека на даху –
Мир на землі.
Лелека на даху,
Лелека на даху –
Мир на землі.
Анатолій Поперечний
.png "Імена")
