Бабич Юліана

8 клас, Новомильська гімназія Здолбунівської міської ради Рівненської області

Вчителька, що надихнула на написання – Васьон Світлана Олексіївна

Моя Україна майбутнього

Різнобарвна країна, вкрита чарівностями краси природи, огорнута в обійми кружляючих довкола крапель літнього дощу та зимових казкових сніжинок, що постелили поверх червоного листя білосніжну стежину. Оточена теплими та світлими людьми, які так ніжно посміхаються в обличчя незнайомця, зігріваючи поглядом. Усміхнений чоловік, ніби вузлами заплутує людину з довколишньою природою, сплітає один до одного.

Але це не здавалося прекрасним людям, що жили до нас, адже ідеологія миру була не та. Бачення світу, що оточував , не мало такого захоплення, яке б могло врятувати знесилені серця. Тому країна поспішила в далекі мандри майбуття у пошуках нового миру для свого куточка. Вона блукала по дорогах, збитих кіньми, вишуканими каретами та лихими, руйнівними війнами, що так наполегливо знищували цивілізацію та нашу історію.

Загарбники споконвіку прагнули забрати той мир, що панував на Вкраїні, збудований у союзі сильних і вільних духом людей, хоробрих козаків, відважних захисників рідної землі.

Український народ зберіг свою історію, щоб сьогодні ми мали нагоду спиратися на неї і розвивати нову державу, будувати її на єдності народу. Тому що тільки в дружбі і єдності можна створити вільну Україну – незалежну, щасливу й успішну державу!

Та чи знайшла Україна мир, про який так омріяно розповідала та відчайдушно прагнула століттями? Про це ми черпаємо з різних джерел, що залишились нам як спадщина, досліджуючи здавалося б просте, водночас ускладнене життям слово - Мир, ми можемо сказати, що кожен по різному його сприймав, залежно від часу, у який він жив.

Сьогодні мир - це взаєморозуміння, доброта, чуйність до ранених долею ближніх. Назвати миром земний спокій тяжко, адже коли і де не було війни? Чи ж є така країна, де не гинули дорослі та діти? Де ніколи не було ворожнечі один між одним? Якщо так, тоді де брати той мир про який ми говоримо? Чи не будується він всередині кожного з нас?

Варто оглянутися назад, що називали миром наші предки? Чи не було це прагнення до зрівняння прав, свободи слова та діла? Коли виснажливими війнами, боротьбою країна здобула незалежність, які тоді цінності стали у слові Мир? Залишились ті самі прагнення, чи люди стали по іншому його розуміти? Роздумуючи над цими питаннями, я розумію, що люди були настільки виснажені потребами панів, що ставити на перше місце душевний мир і мир між людьми не мало потреби, адже допомога ближньому наражала на небезпеку. Але час змінився. Людям потрібно усвідомити, що Україна майбутнього-це країна щасливого сьогодення. Її розвиток - це основа добрих справ, які ми робимо задля спасіння тих людей, що заклали у наших серцях те бажання мирного життя.

Майбутнє - це непередбачуваний час. Війна, що увірвалася у формування життя нового покоління, зруйнувавши нашу юність, перетворить Україну в тверду міць, незламну із тягарем минулого, надасть нового значення миру, що означатиме не просто спокій та чисте небо й землю. Тепер, пройшовши шлях стертими шинами танків, ми підніматимемо Україну як державу із людьми, готовими допомогти, підтримати, віддати своє серце за виборювання звання миру - як добродійство наших спільних зусиль!

Я мрію, щоб не гинули невинні дорослі та діти в жорстоких війнах; порушники закону, що багато років поспіль крали з України її людей та з надр землі багатство, були покарані за власні вчинки,

а ймення, яке вкрали, аби повернулося до тих, кому воно належить! Цілеспрямовані люди бажанням розвивати країну з середини, об'єднані в єдине ціле, вільні, незламні - ось та Україна, яку я бачу в майбутньому!