Костенко Ангеліна, 10 клас, Овідіопольський ліцей

Вчитель, що надихнув на написання есе - Ясинська Галина Яківна

«1000 днів війни. Мій шлях»

1000 днів. Це і не тиждень і не півроку, і навіть не рік, це два роки...більше, це 1000 днів кровопролиття на рідну Батьківщину. 1000 днів - це великий часовий проміжок,  який можливо виміряти не лише у днях чи годинах, але й в утрачених життях, віднятих мрій у людей, зруйнованих містах і населених пунктах. 1000 днів які для кожного могли би мати велике значення, майже три роки, для когось він міг линути швидко, для когось болюче, а для когось цей час міг змінити світ, здійснити мрії, або розбити в щерть, як війна.

В моїй голові сидить лише одне: Яка причина? Невже всі ми повинні ось так жити? Ніхто не вартий сидіти і думати за це, кожен вартий одного: жити в мирі та спокої, будувати життя, відтворювати мрії, а тут все інакше.

Так важко було уявити життя із тривогою: дефіцит ресурсів, постійні тривоги, а зараз всі вже давно звикли до іншого життя - з війною. Кожен звик що чує тривоги впродовж дня, вночі, під час роботи, або прогулянки, і інколи стає дивно що її немає, хоча для душі це тиша і спокій; звик чути в новинах про нові загибелі та зруйновані міста. Війна розділила все на «до» і «після», зруйнувала наративи і будує в житті нові, зробила буденністю те, що здавалось неможливим.

Невже люди не чують один одного, невже так складно лише поговорити, а не починати всі ці війни і нищити все що так довго будувалось віками, все людство і все те що дала природа?

Невже легше гратися життями людей у всі ці кроваві війни які зруйнують усе, і залишить лише слід в історії яку читатимуть наші діти? Невже це легше аніж забезпечити дітям майбутнє не в історії, а в дійсності? Сподіваюсь люди читаючи історію прокинуться і зрозуміють всю цінну життя. Переосмислять зроблена, і оновлять на краще. Війна застала кожного: уся малеча росте в тяжкі часи разом зі своїми батьками, і майже не бачили що таке справді мирне життя; кожна літня людина щодня витрачає свою мізерну пенсію на посилки та донати воїнам, кожна людина вносить щось своє на допомогу волонтерам.

Війна зруйнувала уявлення про мир, безпеку і стабільність. Кожного торкнулась війна своїми худощавими пальцями залитих кровʼю її дітей які борються за неї. І вона торкнулась і мене.

Прокинувшись 24.02.2022 я не змогла втямити що прийшла війна, вона увірвалась в вікна і двері українців неочікувано, наче це все був лише лихий сон.  Усі новини були лише про одне, а люди в лихій паніці, лише я стояла і дивилася на все в повному нерозумінні: невже війна? Невже все те що я лише чула у книжках увірвалось у моє життя? Невже життя зупиниться?

Так здавалося мені тоді, що все що зараз є у мене кудись зникне, а роки життя спливуть непомітно.

Здалося наче все це лише важкі думки що сидять у голові і насправді я зараз піду до школи, але у голосі батьків були далеко не ці слова, і зовсім не спокійний голос. «Дитя, ти не підеш до школи сьогодні…війна…», мамин голос наче дрижав, а тато сидів на дивані і слідкував за новинами. Я вся тримтіла від думки що це війна, справжня війна яка забере життя мільйонів людей, кожен буде молитися за здоровʼя близьких, кожен буде слідкувати за новинами і не жити повноцінним життям; здалося що мирне життя вже сплинуло десь далеко у мрії. Але зараз я живу, ходжу до школи, маю все для спокійного життя завдяки ЗСУ, завдяки волонтерам, медикам і людям які допомагають воїнам, завдяки вірі кожного у перемогу.

Я дякую кожному у віру і розуміння цінності життя; я дякую медикам, волонтерам, воїнам; я дякую Богу що живу;  я дякую що Віра у житті існує.  Життя не зупинилось, і допоки живемо ми - живе і наша віра!