Альбіна вирішила рятувати дитину, тому виїхала з незнайомими людьми аби куди. Лише з четвертої спроби їм пощастило вирватись з окупації, ще й якимось дивом вижити під обстрілом на трасі

Я прокинулася від вибухів. Було дуже страшно, зранку я зібрала речі. Дуже часто не було зв’язку і було страшно. Ми з дитиною були вдвох у квартирі, чули страшні звуки вибухів. Я нічого не розуміла, тому вирішили виїжджати.

Мій хлопець тоді був у Польщі, а його мама проживала в Таврійську. Я вирішала купити дитині ліки про всяк випадок, зняти кошти і їхати до мами. Ми сіли в автобус, і тут почали літати літаки. Чоловік, який сидів поруч, сказав: «Не хвилюйтеся, він буде бити по воєнних об’єктах». Ми трішки заспокоїлися.

Найважче було виїхати з Херсону. Ми намагалися чотири рази, це було в кінці квітня. Перші два рази нас не пропускали. Дорога була важка, по 8-10 годин. Найважчим був третій виїзд, це було після Пасхи. Деякі люди давали росіянам горілку, щоб їх пропускали. 

Мене одна сім’я взяла до себе в машину. Одну машину зупинили - там був чоловік з дружиною, її доглядали, забрали телефони. 

Коли ми поїхали чотирма машинами, окупанти почали стріляти по трасі, але дякувати Богу, ми проїхали. Я не вірила, але ми виїхали.

Головне було вирватись. Я не знала, куди їду. Телефонувала до волонтерів з Вінниці, які могли безкоштовно відвезти. Мені потрібно було добратися до Миколаєва, а я туди не могла дістатися першою машиною. Наступними вже їхала будь-куди і приїхала до Кривого Рогу. Там мені жіночка взяла квитки на Львів.

Тут ми влаштувалися добре. Спочатку жили в школі, потім людей виселили, бо починався навчальний рік. Мене поселили у Вінниках у двоповерховому будинку. Я трошки працюю: наглядаю за дітьми. Гроші в мене є, тут базові продукти і хімію видають.

Я спілкуюся тільки з мамою мого колишнього хлопця. Її донька буде навчатись онлайн, бо вони з окупованої території вихати не можуть. 

Ще не всі з їх родини хочуть покидати свої домівки. А коли вже буде зовсім страшно, будуть виїжджати. 

У мене є ще біологічна матір, та я з нею не спілкуюся. З її чоловіком у мене гарні відносини - він мені допомагав з дитиною. Він хороша людина, але на нього подіяла пропаганда: він називає нас украми – це якось не дуже приємно, то намагаюсь з ними не особливо спілкуватись.

Ми плануємо виїжджати кудись за кордон, бо тут будинок орендований, і не знаю, чи буде в мене змога винаймати квартиру і забезпечувати дитину, бо тут дороге житло. Переїду кудись і спробую працювати, щоб повернутися в Україну, коли все скінчиться

Раніше я працювала онлайн, була старшим менеджером. Але то була російська компанія. Я можу туди в будь-який час повернутися, але не хочу. Та і в мене немає техніки, ноутбуку, щоб працювати.