Я живу поблизу Чорнобаївки. Обстріли були з першого дня війни. До мене приїхала донька, щоб не було так страшно. Танки йшли через моє село. Два тижні ми залишались в селі. Потім наші військові сказали, що треба виїжджати. Ми так і зробили. 

Найбільше мене шокувало, що почалась війна. Мої діти роз’їхались. Зараз моє село зруйноване, мого будинку немає. Я їздив та бачив все на власні очі. 

На фоні стресу я пережив інфаркт. Залишився без нічого. У мене було маленьке кафе. Зараз воно зруйноване. Все згоріло: товар, мої речі. Я не знаю, коли закінчиться війна. Дуже хотів би, щоб якомога швидше.