Хоменко Олена, 1 курс, Відокремлений структурний підрозділ «Полтавський фаховий коледж Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого»

Вчитель, що надихнув на написання есе - Халіман Оксана Володимирівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

24 лютого 2022 року – дата, яку я запамʼятаю назавжди, дата, що розділила моє життя на «до» й «після». «До» – це були спокійні дні, плани на майбутнє, наївна віра в мирне небо. «Після» – це безсонні ночі, тривожні дні, постійна напруга, страх за життя близьких і почуття глибокої відповідальності за майбутнє своєї країни.

Той ранок не забудеться ніколи, той страх та невідомість проникли в кожного українця.

У четвер мене розбудила мама пізніше, ніж зазвичай, я зраділа, наївно подумавши, що все добре й вона просто вирішила зробити мені сюрприз, і я не піду до школи, але… Згодом вона сказала, що почалась війна. Спочатку був шок, паніка, невідомість і, як тільки ми прокинулись, одразу побігли до магазину запастися продуктами першої необхідності. Досі пам’ятаю ті величезні черги, цей ажіотаж у магазинах. Продукти розбирали моментально. Мені дуже пощастило, що я живу в славетному місті Полтава, і тут відносно спокійно (в порівнянні з Маріуполем, Бахмутом та ін.).

Згодом люди звикли до війни, ажіотаж у магазинах стих, але до вибухів ставитися спокійно неможливо.

Мій шлях – це шлях волонтерства, збору коштів для ЗСУ, допомоги біженцям, і головне – розповсюдження правди про війну. Це дні, коли я відмовилася від комфорту й зробила все можливе, щоб підтримати свою країну. Війна не просто забрала мир, спокій, надію на майбутнє, а забрала здоров’я і життя багатьох людей. Життя – це найвища цінність людства, воно дається раз, і його не можна прожити двічі. Також згідно з Конституцією України людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визначаються в нашій державі найвищою соціальною цінністю.

Ця тотальна війна навчила мене цінувати кожен день, кожну мить, кожну людину, а особливо рідних, які поруч. Вона навчила мене жити в моменті, зараз, бо майбутнє – непередбачуване.

Війна зробила мене сильнішою, відповідальнішою, співчутливішою. Навчила мене цінувати свободу, рідну землю, людей, які оточують мене. Тисяча днів, що промайнули під звуки сирен і вибухів у тривозі та неймовірній стійкості українського народу. Це не лише про страждання і жертви. Це про силу нашого відважного народу, про мужність, про незламність духу. Про те, як ми, об’єднавшись, подолали страх, згуртувалися і стали непохитною стіною на шляху агресора.

Досвід смерті змінив українців, а спільна травма «зшиває» країну в одне ціле. «Війна – жахливий, але потужний психотерапевт».

Отже, 1000 днів війни – це епоха, що змінила світ, країну, людей та моє життя. Це великий історичний період, що навчив мене цінувати свободу, людські цінності, сьогодення і кожну мить. Цей страшний фрагмент життя запам’ятається назавжди, але не зламає нас. Ми віримо в перемогу, ми боремося за свою свободу, за свій дім, свою родину, за своє майбутнє.

І коли війна закінчиться, ми збудуємо нову Україну – сильну, вільну, квітучу, багату, наповнену спогадами про героїв, що віддали життя за свою рідну землю.

Дуже важливою цінністю є можливість жити вдома. Люди повертаються в Україну попри те, що тут небезпечно, бо цінність батьківщини стала очевидною.