Біліченко Зінаїда, бібліотекар, Державний навчальний заклад "Сумський хіміко-технологічний центр професійно-технічної освіти"

«1000 днів війни. Мій шлях»

Такі закони Всесвіту, природи, що на кожне покоління випадає випробування. Згадую свою маму, яка була свідком подій Другої світової війни й часто ділилася своїми спогадами про окупацію німцями села, про голод, про смерть рідних...

Сьогодні долі й сучасного  покоління зруйнувала жорстока російсько-українська війна.

У професійному житті я бібліотекар, і на першому місці моїх бібліотечних уроків, виховних годин, інформаційних хвилинок завжди були теми патріотичного спрямування. Та з початком війни, як і більшість українців, запитувала себе: «Що ми робимо не так? Чому й для чого ми повинні пережити цю війну?».

Відповідь знайшлася відразу… Я згадала заходи, присвячені пам'яті жертв Голокосту, Другої світової війни, голодоморів, коли батьки учнів були проти того, щоб їх дітям розповідали, а тим паче показували фото чи презентації тих історичних подій.

«Для чого ви травмуєте наших дітей?» — такі слова чула від схвильованих матерів здобувачів освіти початкових класів. Тоді, шукаючи відповідь на питання, сама собі подумки говорила: як же на пальцях розказати історію України, яку маємо знати, а головне — пам'ятати?!

Ранок  24 лютого 2022 року жорстоко й несподівано ввірвався в життя українців. Уже 1000 днів на власні очі ми спостерігаємо жахіття війни росії проти України та її мирних жителів. Мабуть, у такий «спосіб» життя нас навчає, наштовхує на певні висновки: ми повинні змінитися на краще.

1000 днів війни для мене у приватному житті — це гаряча молитва за воїнів (адже в кожній оселі, кожній сім'ї є військовий), за тих, хто боронить наші землі, за тих, хто в полоні, за поранених, хворих, за матерів та їхніх дітей. 1000 днів війни для мене в суспільному житті — це прищеплювати  молоді любов до України, української мови, виховувати патріотичну свідомість, розвивати бажання стати гідними громадянами країни.

Особливим моментом для мене є вшанування пам'яті загиблих захисників України під час уроків мужності, історичних годин інших заходів — це слова і дії нашої живої пам'яті.

На превеликий жаль, війна триває. Вона забирає життя найкращих українських синів і дочок. Особисто для мене важливою протягом 1000 днів війни є робота гуртка «Пам'ять» та створення «Книги пам'яті учнів, випускників Державного навчального закладу «Сумський хіміко-технологічний центр професійно-технічної освіти», військовослужбовців Збройних Сил України, які загинули, захищаючи суверенітет, територіальну цілісність та незалежність України».

Працюючи над цією книгою, пропускаєш через свою душу та серце історію життя кожного загиблого воїна. Це світлий символ нашої вдячності та пам'яті живої.

Війна нас змінила. Це помітно на молоді під час проведення заходів, присвячених до Дня пам'яті захисників Донецького аеропорту, Дня Гідності та Свободи, Дня пам'яті Героїв Крут. Бачу їх щиру зацікавленість подіями в історичній та сучасній Україні. Помічаю особливу шану, коли схиляють голови під час хвилини мовчання або слухають історії про загиблих воїнів Сумщини.

Розумію: це та пам'ять, яка згуртовує нас, живих, додає нам силу, мудрість для зміцнення нашої держави, для Перемоги, адже перемагає той, хто пам'ятає…

Поки триває війна, кожен свідомий українець робить усе необхідне, аби пришвидшити перемогу України: навчається, працює для розвитку економіки, виховує підростаюче покоління.

Я щиро вірю, що незабаром війна скінчиться завдяки її Героям, захисники і захисниці повернуться живими та здоровими до своїх домівок, відбудуються міста і села, настане довгоочікуване мирне життя.

Я впевнена: відліку наступним 1000 днів війни не буде!