Король Вікторія, 9 клас, Гадяцький профільний ліцей імені Т.Г.Шевченка Полтавської обласної ради
Вчитель, що надихнув на написання есе - Касьян Світлана Леонідівна
«1000 днів війни. Мій шлях»
Тисяча днів війни. Якби я почула ці слова кілька років тому, мої думки були б про якийсь фільм, бойовик або про далеке минуле. Але я ніяк не могла подумати, що через деякий час буду мало не кожного дня йти в укриття, в очікуванні, що новий день може кардинально змінити моє життя... Невже з початку повномасштабного вторгнення пройшло вже тисяча днів? Відчуття, ніби ще вчора мої батьки пробудили мене в паніці, на їх обличчях було видно лише страх за мою долю, адже життя під час війни, здавалося б, майже неможливе. Коли переглядала новини, було дуже страшно.
Мене переповнювало нерозуміння: «Що робити далі?». Всі плани та мрії в мить змінилися.
Постійні вибухи, звуки сирен та повідомлення про смерті земляків стали буденністю. Переживання за рідних, за власне життя та долю країни оволоділи моїми думками. Але крім цього, я зрозуміла, що мушу діяти. Кожного дня вношу свій вклад у перемогу. Це кришечки та батарейки, що використовують для виготовлення дронів для ЗСУ. Також ми з батьками відправляємо гроші на одяг, їжу та інші речі для наших захисників. Нещодавно в нашій школі проходили спортивні змагання на честь Дня народження закладу, під час яких кожен повинен був внести донат для збройних сил України.
Пролітають дні війни, а з ними в голові кожного українця з’являється розуміння, що ця боротьба не тільки за територію, а й за ідентичність, за свободу, за право голосу кожного громадянина України.
Ці тисяча днів стали уроком і особисто для мене, я зрозуміла, наскільки важливо знати, за що борешся. Народ, як ніколи, об’єднався для досягнення суспільної мети - зберегти власні землю та культуру. Однак з розумінням приходять і втрати. Війна забирає найдорожче - людські життя. Багато хто втратив рідних, друзів, дітей, батьків, що пішли на фронт та не повернулися. Саме через це в серці кожного є невиліковна рана. Але водночас це надає жаги помсти, додає сил для продовження боротьби. Адже кожна жертва не є марною.
Але війна також змінила моє світосприйняття. Я почала більше цінувати мирні ранки, розмови з друзями та рідними, можливість жити без страху.
Так, це дуже прості речі, але саме цього дуже не вистачає багатьом. Я навчилася бути вдячною за кожен прожитий день, за підтримку, яку Україна отримує майже від всього світу.
Не зважаючи на всі перешкоди, мій шлях від початку повномасштабного вторгнення - це шлях надії на краще, надії на мирне небо, надії на те, що український народ витримає натиск, попереду чекає перемога і відновлення. Залишилось ще трішки почекати. Кожен із нас проходить цей нелегкий шлях: дехто змінився, але зміцнів, дехто занепав духом. Але одне можна сказати точно, ми більше не ті, ким були до війни.
Саме в цьому наша сила. Віримо в перемогу!