Війна забрала усе: роботу, дім, людей, впевненість та віру.

Я була вдома і прокинулася від вибухової хвилі. Син дивився на мене розгубленим, скляним поглядом і часто запитував, чи надовго ця війна.

Найстрашнішими були початок війни, день, коли ми потрапили під обстріл, і момент виїзду з окупації.

Я відчувала страх голоду. Коли рашисти окупували Херсонську область, продукти перестали завозити. Почався хаос у магазинах, полички були порожні, а ми змушені були економити, пропускаючи прийоми їжі. Нестача продуктів та ліків… Це страшно, коли немає хліба, цукру… М’ясо - то була мрія. Я часто випивала склянку води, щоб утамувати голод, аби більше дісталося дитині.

Моя вишиванка, яку я вивозила з окупації - ця річ залишилась спогадом про мирне життя, про українську долю.