Я прокинула о шостій ранку. Дізналась, що росіяни бомблять Київ та Харків. Я хотіла виїхати, але чоловік мене запевнив, що все закінчиться через п’ять днів. Сталось все навпаки. Місто було в оточенні, почались прильоти та пожежі по всьому міс ту. Не стало води, світла та газу. Запаси їжі у мене були. За водою чоловік ходив до джерела. Я дуже за нього хвилювалась, бо скрізь сипались бомби. Люди допомагали один одному.

Медики працювали у складних умовах в розбитій лікарні. Мій сусід був вдома після операції. Всім будинком ми шукали для нього їжу. 

Мій чоловік загинув. З Маріуполя я виїжджала без нього. Зараз я живу в Києві. Хотіла б повернутись до Маріуполя, але не жити. Моя квартира вціліла, я б хотіла туди потрапити. Моя сестра загинула під час обстрілу в Харкові. Від переляку в неї не витримало серце. Війна забрала у мене найдорожчих людей.