Коли почалась війна, я була в Києві. Моя подруга жила в Ірпені. Місто тоді вже бомбили. Я з вікна побачила, як бомблять Київ. 

Мої батьки були в Маріуполі. Батько потрапив в полон 5 квітня. За два роки його обміняли. Моя тітка загинула після осколкового поранення в голову. Я довгий час не знала, що з моїми рідними, бо в Маріуполі не було зв’язку. Я дзвонила всім знайомим, всі були недоступні.

В окупації померла моя бабуся,  бо в неї не було ліків. Я не змогла попрощатись із нею. 

Я вірю в деокупацію Маріуполя. Без цього я не бачу стабільного миру. Мій хлопець зараз служить, у майбутньому я хочу народити від нього дітей.