Ростислав Янворський, 9 клас
Єрківський ліцей імені Героя України В.М.Чорновола Єрківської селищної ради Черкаської області
Вчитель, що надихнув на написання есе: Янворська Лариса Анатоліївна

Конкурс есе на тему «1000 днів війни. Мій шлях»

Я – дитина, я – учень, я – людина. Колись я був шибеником, сміявся, постійно говорив і втручався у чужі розмови. Мені до всього було діло. Учителі називали мене гіперактивним, а деякі вредним. Разом з тим я був відмінником, грав на сопілці, займався футболом, любив читати книги. Мав купу дипломів і нагород. То було колись, до війни.

Про початок війни почув від батьків. Страшно не було. Не розумів, яка то біда. Дивно було бачити пагорби і мішки з піском, бліндажі, чоловіків у формі. Батько у вільний від роботи час ходив на чергування. Мама бігала по магазинах, купляла все, що з’являлося. Нас у родині п’ятеро, тож їжі треба немало. 

Потім з’явився страх. Я навчився розрізняти гуркіт літака, свист ракети і дринчання дронів. Батьки постійно обговорювали новини, думали, чи не поїхати мамі з нами за кордон. Вирішили залишитися.

Далі прийшла звичка і безпечність. Вже не лякаюся сигналу повітряної тривоги, не спішу у сховище. Мабуть, це жахливо, але я звик до похоронів солдат. Мені їх дуже жаль, але вже немає того відчаю, як на початку.

Війна забрала моє дитинство. І це при тому, що живу я у відносно безпечному місці. Я вже не шибеник, не сміхотун, говорити мені теж не хочеться. Тепер я переважно мовчу.

Мені нічого не хочеться. Сопілка, книги, футбол та багато іншого залишилися у щасливих довоєнних роках. Війна забрала у мене навчання. Спочатку не було ніякого, тоді дистанційне, тепер змішане. Та й хіба то навчання, якщо по кілька годин тупо сидиш у підвалі? Вчитися я перестав. Зовсім. Навіщо вчитися, якщо не знаєш, що буде завтра. Навіщо вчитися, якщо думки не про алгебру чи фізику, а про сусіда, якого щойно поховали. Про те, якби швидше піти на фронт. У цьому році почав трохи щось робити, але за час війни запустив точні науки так, що відчуваю себе розумово відсталим. Відмінно маю тільки з історії та правознавства. Мене цікавлять війни та революції. Знову почав читати, особливо багато про світові війни. Виникає багато питань «чому?».

Війна покалічила мене як людину. Живу в постійному стресі, погано сплю, часто хворію.

Бабуся мене вчила жити і любити, а тепер я вчуся терпіти і змирятися. Мені 14 років, а відчуваю себе не просто дорослим, а старим дорослим. Раніше щороку їздив відпочивати влітку, зараз про це тільки згадки. У мене немає заповітних бажань. Я маю тільки одну мрію – перемога, кінець війні.
Отож, я сам розумію, що змінився в роки війни. Проте мені краще, ніж тому хлопцеві, що переїхав з окупованої території.  При голосних звуках він присідає і закриває голову руками. Саме тому я тепер став сильнішим. Зрозумів, що нічого опускати руки. Є ті, яким значно гірше, ті, що потребують моєї допомоги. Я загартувався, подорослішав. Дорослі, допоможіть перемогти і закінчити війну.