Шаркович Уляна, 10 клас, Дніпровський ліцей №139

Вчитель, що надихнув на написання — Хобенко Ольга Василівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

1000 днів у масштабах Всесвіту – ніщо, але для кожного із нас цей час став мірилом тотальних змін, що змусили багатьох переосмислити сенс і цінність власного й життя оточуючих. Які думки, почуття охоплюють людину, коли вона знає, може загинути? І тут саме «може», адже не існує більш жорстоких тортур, аніж усвідомлення невизначеності власного майбутнього. Війна висвітлює справжню ціну життя, докоряє розумінням крихкості власних сподівань та переконань й наскільки дорогою може бути свобода, яку зазвичай ми сприймаємо як належне.

24 лютого 2022 року? Ні, 2014 рік. Маленька шестирічна дівчинка своїми допитливими великими очима з цікавістю розглядала, ще не до кінця усвідомлюючи, що відбувається навкруги. Чому батьки такі стурбовані? Для чого нам потрібно покидати дім? А ми повернемось? Зібравши свої найцінніші іграшки, вона разом із сім’єю поїхала в передмістя, де через певний проміжок часу, вперше дізналась, що таке війна: в сусідній дім влучив снаряд. Міцні руки тата й заспокійливий лагідний голос матері стали для неї джерелом безпеки та підтримки, що не дали б будь-яким сумнівам та тривогам проникнути в її серце.

Час плине, ми знов повернулись додому, але історія повторюється. Було мені вже тоді не 6, а 13. Ранок розпочався зі слів: «Доню, прокидайся! Розпочалася війна». Війна ? Ніби ще крізь сон, доносились із далеку глухі вибухи, а пронизливий свист літаючих повз ракет змушував кожен раз відчувати той нестерпний пекучий холод по всьому тілу, коли здається, що час немов зупинився, щоб хоч на хвилинку затриматись на межі дитячої безтурботності й суворих реалій дорослого світу.

Сутність людини певною мірою полягає в прагненні зберегти щось особисто цінне, відчайдушно хапаючись за кожну ниточку надії. Це бажання – ірраціональне й незламне – не піддається жодному логічному поясненню, але саме завдяки ньому ми знаходимо в собі сили продовжувати боротьбу. Керуючись цим принципом, багато хто на той момент все рівно не вбачали серйозної загрози, але із кожним днем ситуація погіршувалась. Гуркіт канонад ставав дедалі ближчим, а оглушливий лемент сирен лунав все частіше й частіше. 

Місто занурилось у тишу – жодної живої душі. Вулиці, що раніше були сповнені гомоном, тепер були схожі на пустелю,

вселяючи відчуття остаточної втрати: лиш сірі будівлі байдуже спостерігали, як хмари диму неспішно піднімалися в небо, заслоняючи собою останні промені вечірнього сонечка.

Минуло рівно 10 днів: магазини спустошені, надання комунальних послуг було призупинено в перші же дні, більшість знайомих вже покинули свої домівки. 

В цей же день вперше прилетіло по місту – знову біля мого дому. Було прийнято рішення виїжджати. Останню ніч ми провели, майже не змикаючи очей, в коридорі на валізах, куди за лічені години було зібране все наше життя. 

Кожен подоланий метр віддаляв мене від нещодавніх мрій і сподівань про щасливе й мирне життя, які тепер здавалися такими далекими, неначе й зовсім не моїми. Стежки, якими я щоранку ходила до школи, вкриті уламками зруйнованих будівель, у повітрі відчувається запах пороху й пилу, що завісою вкривали вулиці, – колишня чарівність та затишок, що роками панувати в моєму рідному місті, перетворилися на хаос, а спогади, що воно в собі берегло, – на непосильний тягар. 

Нове, незнайоме місто – самотність і розгубленість. А тут ніби нічого й не трапилось. Чому саме я? Чому мої друзі, мої рідні, моє місто?! Несправедливо. Гнів, страх і розчарування – єдине, що можна було відчувати в такі моменти. 

Але час минав і поступово приходило усвідомлення того, що мені вдалося зберегти найцінніше – власне життя. 

Війна – це не тільки про фронт, кожен із нас веде боротьбу в своєму серці. Вона безповоротно торкається глибин людської душі, перетворюючи мрії на спогади, надії – на зневіру, розбиває наївні дитячі ілюзії про світ, сповнений добра й справедливості , але для тих, хто знаходить мужність жити далі, переосмислити власні цінності, відшукавши внутрішній спокій, відкриються нові горизонти до здобуття душевного миру та гармонії.