Павленко Архип, 10 клас, Комунальний заклад "Пісочинський ліцей Пісочинської селищної ради"

Вчитель, що надихнув на написання есе - Акопян Арміне Акопівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Чи замислювались ви коли-небудь над тим, що дає силу народу, що живить його коріння?  Душа. Саме вона є тією незримою силою, що надає народу безсмертя, дає змогу протистояти  жорстоким випробуванням, вчить любити, вірити, мріяти.  "Темна ніч. Сирени. Гуркіт ракет у небі. Люди, що прокидаються від вибухів, з жахом дивлячись у вікна, бачать зруйновані будинки та чують плач дітей...

Війна вривається в наше життя бомбами та розрухою.

Сьогодні наша земля в ранах і руїнах, але серед цього жаху, серед цих безмовних руїн, є щось непереможне, щось, що не знищити ракетами й бомбами. Те, що робить нас сильними, стійкими, непохитними перед ворогом, але й людяними, здатними співчувати й серцем відчувати невимовний біль матерів.

Тримаємось.

Дев’яте липня. Лікарня «Охматдит». Ворог безжальний. Б’є по найдорожчому - дітях. Забирає останню надію у важкохворих малюків.  Що дало силу лікарям у той страшний день утриматися, не зламатися й бути поряд із хворими, зляканими маленькими пацієнтами? Що тримало азовців, коли вони з останніх сил стояли в обороні? Які крила підіймають наших пілотів у небо? Чия міцна рука стискає автомат під Покровськом? Це дух землі, дух народу нашого.

Харків. Травень. Світанок. Розбита фашистами школа на тлі розвалин випускники танцюють прощальний вальс. Чому їх так кличе сюди? Це ж уже просто руїни!

А для молоді  - це пам’ять про дні, коли вони були щасливими й безтурботними. Сюди їх покликала душа школи, сказати: вона жива. Бо має надію, що прийде час -  і в новобудові знову лунатиме голосистий дзвінок.

Учора плакали Львів і Полтава, Суми й Дніпро…

Пошматована й обпечена, згорьована й скалічена, Україна ховає своїх синів і дочок. "Мамо, я не знаю, чи побачу тебе знову, але я не здамся. Бо якщо впаду я - впаде моя країна", - слова молодого бійця з передової. А сива мати живе надією. Дівчата садять квіти навпроти розбитих КАБами будинків. Уявіть: руїни, спалені стіни, а серед них — квіти.  

Чи має право на існування в такому місці краса? А я вам скажу: має! Бо є дух землі, дух народу, дух сили, що тримає нас усіх сьогодні.  Нам не можна впустити  зневіру у своє серце.

Настане день, коли небо над нами знову буде ясним, коли почуємо таке жадане й омите сльозами смутку й радості слово «ПЕРЕМОГА!». Ми вистоїмо, тому що душа землі моєї жива!  Душа сильного, гордого й нескореного народу бореться! І вистоїмо, бо доки живе душа народу - народ безсмертний!