Мені 60 років. У мене є чоловік і маму ми до себе забрали. Чоловік інвалід, працював на шахті. Мамі 80 років, старенька вже. Я ще поки працюю.

У перший день війни ми спали. Потім пішла на роботу, і там нам повідомили про те, що росія на нас напала. 

У нас майже немає води. Рідко буває. Вимикають світло. Їжі нам вистачає. Нам дають гуманітарну допомогу. 

Ми виїжджали до Рівненської області. Нас запросили родичі. Тяжко було евакуювати маму. Вона дуже погано ходить. Наймали машину. Забирали з собою котика.

Війна - уже шок. Коли бомблять, коли гинуть мирні люди, наші солдати. Це величезний шок. Але ми навчились долати стрес. 

Напевне, вже звикли. Хоча до цього не треба звикати. Коли бомблять і прильоти, страшно. 

Хочеться, щоб війна закінчилась пошвидше. Але мені здається, що вона затягнеться надовго.