Євгенія Кушнір, 9 клас, Зруб-Комарівська гімназія Сторожинецької міської ради Чернівецького району Чернівецької області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Біньовський Володимир Володимирович

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Четвер, двадцять четверте лютого, дві тисячі двадцять другий рік - день, який поділим моє життя на «до» та «після»…

Це був звичайний ранок, допоки в мою кімнату не зайшла мама.

- «Я вже прокинулась», - сказала я, хутко встаючи з ліжка.

- «Ти нікуди не йдеш», - промовила мама. Звичайно, спочатку я зраділа, адже не знала причини чому залишаюся вдома. Мама вийшла з моєї кімнати, підійшла до батька і я почула їхню розмову. Вони говорили про те, що почалась війна.  Але в той момент я не повірила їхнім словам і вирішила, що це просто поганий жарт.

В той час в мене, як і в багатьох підлітків був свій мобільний смартфон. Відповідно я могла слідкувати за новинами, а також за подіями, що відбуваються в Україні. Всі соцмережі «гуділи» про те, що почалось повномасштабне вторгнення. І тут же я зрозуміла, що це не жарт або ж якийсь сон, а реальність, в якій я живу. Одразу ж мене кинуло чи то в жар, чи то в холод, я точно не пам’ятаю, але відчуття були настільки незрозумілі, що не передати словами. Адже таких змін подій я не очікувала.

Так на початку було моторошно. Тому що я і не знала, що таке  війна. В дві тисячі чотирнадцятому році мені було лише чотири роки. І я, напевно, збрешу, якщо скажу, що хоч трохи знаю про той час, адже насправді я не знаю нічого. Взагалі-то, і зараз, якщо мене запитати, що таке війна, я не зможу дати точну відповідь. Сама ж я родом із Чернівців і скажімо так моя область майже не зазнала війни. Тому не можу чесно та відкрито говорити на цю тему, адже не бачила нічого на власні очі. Звісно, я бачила всі події по телевізору. Але вважаю, що побачити на власні очі зруйновані будинки, завали та поранених людей – набагато страшніше ніж через екран. Фактично в моїй сім’ї лише батько  знає, що таке війна, адже колись служив в Афганістані. Він розповідав мені багато різних історій та ситуацій про своїх побратимів, про те, як вони жили і про те, як війна повністю змінює людину. Його досвід – це джерело життєвої мудрості, яку не знайдеш в книжках чи фільмах.

Особливо батько зауважив на тому, якою важливою була підтримка в такий важкий момент з боку рідних. Він говорив, що думки про сім’ю і про те, що вони незабаром зустрінуться додавали йому сил. Тож до чого я веду? Попри те, що з часу війни в Афганістані, яку пережив мій тато минули десятиліття, суть людських потреб залишилось незмінно.

І навіть зараз в теперішній час, коли наші захисники стоять на передовій і мужньо нас захищають, кожен із них так само, як і мій батько колись, потребує підтримки від сім’ї, друзів, другої половинки чи від просто  знайомих людей. Бо саме підтримка здатна дати сил вистояти у найважчі часи. Але не варто забувати, що ми як українці маємо обов’язок допомагати нашим захисникам, які боронять нашу свободу, незалежність і найголовніше – життя.

Звісно, допомога може бути різною. Це вже залежить від можливостей кожного з нас. Наприклад, люди, які мають можливість, можуть надавати фінансову підтримку: донатити  на перевірені збори та регулярно робити невеликі внески, головне пам’ятати, що кожна гривня має значення. Також ми можемо волонтерити, тобто, брати участь у фасуванні гуманітарної допомоги, ремонті техніки, плетінні сіток, тощо. Ще не варто забувати, що під час війни, ми повинні протидіяти фейкам. У нас час боротьба з фейками – це частина нашої оборони. Ми маємо перевіряти джерела, не поширювати неперевірену інформацію, скаржитися на фейкові публікації та допомагати іншим розпізнавати брехню. Кожен українець має бути відповідальним за інформацію, яку передає. Тому не варто вірити різним неправдивим інформаційним джерелам.

Який ж вплив несе на людину війна? Війна – це трагедія, яка змінює життя кожної людини, яку вона торкається. Вона не лише руйнує міста, а й залишає глибокі рани в душах людей. Людина може втратити все: дім, рідних, здоров’я, спокій, життя. Багато хто знає фізичних поранень, але ще більше психологічних травм. А постійний страх, стрес і горе стають частиною їхнього повсякденного життя.

На мою думку, особливо важко дітям. Їхнє дитинство переривається сиренами, вибухами та втратами рідних. Людство змушене покидати свої домівки і починати життя з нуля в чужих містах або ж країнах. Війна також змінює цінності багатьох людей. Попри такий страх, багато хто знаходить у собі силу жити далі, допомагати іншим, боротися за наше світле майбутнє без війни. Але її сліди залишаються в серці назавжди. Адже після війни багато хто вже не зможе повернутися до звичайного їм життя.

Тож віримо в перемогу та Збройні Сили України, підтримуймо їх усім, чим зможемо. Слава України! Героям слава!