Рідне село Дмитра окупували у перші дні війни. За кілька днів почали бомбардувати Маріуполь. Дмитро насилу прорвався до міста до мами, де й виживав протягом 3,5 місяців. Готували їжу на вогнищах, носили воду, бачили загиблих дітей та воїнів ЗСУ.