Зеленська Ілона, 16 років, СЗШ №18

Мені 9 років. Літній сонячний день, нічого не віщує біди. Ніхто б не міг навіть подумати, що це останні хвилини, коли я буду знати, що на моїй землі мир ... Один день, який змінив усе.

-Бабусю! Що це там за звуки в центрі села? Чуєш? - запитала я, насторожено прислухаючись. -Онучко, нічого не чую. Що ти там собі навидумувала? Ну, напевно, звук тракторів, адже ми в селі, ну що ти ... -Такий сильний гул?! - відповіла я.

Я біжу по доріжці, щоб виглянути за ворота. Постала картина, яку запам'ятала на все життя. Їхали величезні масивні танки, руйнуючи асфальт. Хотілося, щоб наснилося, але, на жаль, усе це була страшна реальність.

Я побігла з усіх сил до бабусі. Плачу, плачу без зупинки ... Бабуся обіймає мене та всіляко намагається пояснити, що це просто їдуть танки на навчання і що скоро все закінчитися.

Через місяць залишає мене моя найкраща подруга, переїжджаючи в іншу країну. За нею мій хресний, якого не бачила з моменту того дня. Рідні сидять по підвалах і чують, як руйнуються дороги й будинки від снарядів ... Відтоді минуло 7 років. Бабусю, шкода, що ти була не права, адже це все не закінчилося, і навіть зараз десь продовжують гинути люди ...

Мені 16 років. Єдина річ, яку я не розумію досі: чому у 21 столітті все ще існують війни? Чому в цивілізованому світі, де кожен день придумують щось нове, не здогадаються, як дипломатичним шляхом обійтися без пролиття крові? Невже людям, які намагаються щось вирішити силою й державної міццю, дійсно плювати на життя мільйонів?

На життя юнака, який піде на фронт і більше не повернеться. Лише камінь надгробний буде блищати при місячному світлі, так яскраво, як колись блищали повні життя очі… На життя мами, яка більше не обійме й не зможе заглянути в ці бездонні оченята сина, що з самого його народження були в її серці…

На життя будь-якої дівчини, яка більше не поцілує й не скаже коханому ніжних слів… На життя пенсіонерів, яким ніхто не відновить будинки і все те, на що вони збирали протягом всього буття…

На життя маленьких дітей, які з самого дитинства зазнали страху й жахіть… На життя. На кожну історію. Війна безжалісна, руйнує все .. На місці прекрасних пам'яток вона залишає лише каміння і пісок ... Розбиті міста, а за ними й безліч людських доль, які, на відміну від усього, ніколи вже не відновляться.

Війна - це катастрофа, і підсумок її завжди один-мир. Що означає мир для мене сьогодні? Мир - прокидатися вранці у своїй квартирі, посміхатися сонечку, дивлячись у вікно, і снідати в колі сім'ї. Це дзвонити бабусям і дідусям, запитуючи, як справи, ї не чути у відповідь, що сьогодні всю ніч не могли заснути через постріли.

Це бачити цілеспрямованих й успішних молодих людей, які хочуть досягнути висот, живучи в спокійному, цивілізованому світі. Мир - це жити й творити свою історію, а не виживати.